Є край такий, що на легенду схожий,
На казку, що в століття порина.
На цій землі – благословення Боже,
Це – Шосткинщина, рідна сторона.
Вороніж – рідне селище моє!
В книгу давніх подій і здобутків
Мій Вороніж багато вписав.
Боронив від татарів і турків.
Коли треба, то на смерть стояв
Тут Терещенків добрії справи
І прообрази книг Куліша.
Хліборобська плекалась тут справа.
Українська міцніла душа.
І церкви, яких видно з далека,
І на схід, і на захід шляхи.
Біля хат поселились лелеки.
А в дібровах щебечуть птахи.
До пісень і до праці охочі
Шанобливі мої земляки
Водоспадом над нами гуркочуть
Гідно, з честю прожиті віки.
Видатний педагог В.О.Сухомлинський говорив, що дитина – це образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватись про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. У дитинстві формується людське коріння. Жодної людської риси природа не відшліфує – вона тільки закладає, а відшліфовувати дорослим: педагогам, батькам, суспільству. Необхідно так виховати дітей,щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя, любили свою рідну Батьківщину, своє довкілля. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми, які завжди будуть любити своїх близьких, берегти свою країну,свій український народ навіть ціною свого власного життя.
Якщо запитати дорослу людину, що запам’яталось їй з дитинства, вона обов’язково скаже: мамина лагідна колискова, казки доброї, лагідної бабусі, цікаві легенди дідуся. Тобто, з усної народної творчості - невичерпного джерела розвитку дітей дошкільного віку.З казок, пісень, прислів’їв, приказок, забавлянок дошкільник отримує перші уявлення про культуру та побут свого народу. Скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата. Це і ніжна щира мамина пісня над колискою немовляти, яка заспокоює дитину, зігріває її теплом і ласкою. Це і чарівна бабусина казка, яка вчить жити й працювати, боротися й перемагати, захищати добро й ненавидіти зло. Це і цікава дідусева приказка, скоромовка чи загадка, які розвивають кмітливість і мислення. Це і відповідь на тисячі «Чому», які дитина одержує від рідних, близьких, педагогів, задовольняючи свою природну допитливість. Розкриваючи значення рідної мови, К.Д. Ушинський виділив у ній насамперед народність. Він вважав, що мова кожного народу створена самим народом, а не кимось іншим. З мови народу народжується і поет, і музикант, і художник
Проте, нажаль, молоді батьки часто не знають народного фольклору. Та й швидкий розвиток комп’ютерних технологій, новітніх засобів масової інформації дещо знизив роль книжки в навчанні та вихованні дітей. Між тим, слухання фольклорних творів, промовляння їх разом з дорослими розвивають фонетичний слух, формують уміння усвідомлювати ц відтворювати почуте. І тому постало завдання відтворити народний фольклор нашої місцевості, нашого району. Зібрати якомога більше колискових, потішок, забавлянок, промовок, колядок, щедрівок, лічилок, дражнилок, легенд, казок, які з діда - прадіда знали й використовували під час сімейного виховання родини Шосткинщини. Історія фольклористики неодноразово переконує у багатстві шосткинської землі. Безперечним засновником вивчення місцевої народної традиційної культури є уродженець нашого селища Воронежа Пантелеймон Олександрович Куліш. Послідовним у своїй увазі до воронізького фольклору був і етнограф , фольклорист, краєзнавець і літературознавець Абрамов Іван Спиридонович. Він писав :«Наш район може служити блискучим прикладом того, що словесність українського народу жива й міцна, і що всі новітні пісні, штучно щеплені солдатчиною, втрачаються, як непридатне лушпиння, зникають, як хвилі й піна, аніскільки не зачіпаючи міцного народного ядра, могутньої товщі народної».
Дуже хочеться зберегти безцінний скарб: фольклор Шосткинщини майбутнього покоління.
У фольклорній творчості українського народу значне місце посідають легенди.
Легенда як жанр народної творчості – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна.
Легенди, так само як і перекази, покликані зберігати у народній пам'яті й передати прийдешнім поколінням знання про історичне минуле власного народу. У них пояснюються причини виникнення різних явищ природи, їхня суть, фіксуються народні уявлення наших прародичів про навколишній світ. У легендах поряд із достовірними фактами має місце вигадка, придумка, фантазія, певне уявлення. Тут реальне переплітається з фантастичним і неймовірним.
Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і видумка легенд – це ті чинники, за допомогою яких неясне і незрозуміле стає зрозумілим, а неможливе і недосяжне – доступним.
Є багато пояснень походження назви селища Вороніж. Але найбільше дітям подобається така легенда.
Колись, дуже давно, на землі Сіверській жило сильне плем’я. жило воно на березі великої річки. Займалося землеробством, мисливством, риболовством. Та прийшла біда. Напав ворог, сильніший за них. І вирізав майже все плем’я. Лишилися лише старі діди та малі діти, та трохи жінок. Тікаючи від ворога, старійшини племені повели людей, які залишилися живі, вздовж річки вгору за течією та й пішли по одній з її притоків. Йшли вони через великі завали дерев, звалені вітром, непролазні хащі, непрохідні болота. Страх гнав їх все далі і далі. І ось серед дрімучого лісу люди побачили високий пагорб,який стояв на березі річки, трохи меншої. І на цьому пагорбі вони зупинились і стали будувати житло. Людям треба було щось їсти, адже нікому було полювати, бо чоловіки вбиті. Нема де орати, скрізь ліс, та й нема на чому. Тож старі діди та малі хлопці ходили на річку «сікти», тобто «видивлятися», «спостерігати» за водоплаваючими птахами та ловити їх силками на їжу. Від цього старослов'янського дієслова «сікти – спостерігати, річку стали називати «Осота».
Ворог же людей, які жили за рахунок пташиної здобичі, з презирством називав «ворон-їжівці»,тобто «ті , що змушені їсти пташине м'ясо, бо не можуть нічого вполювати більшого, бо вони слабкі..»та з часом малі хлопчаки виросли, стали добрими захисниками своєї землі. У фортеці Воронежця стали жити люди, які прославили з часом і себе і свій Вороніж.
Там, де зараз знаходиться село Чорні Лози, колись був непрохідний ліс. А посеред лісу було багато озер та боліт , порослих по краях лозою. Були такі озера, що зверху заросли мохом та травою. Та тільки хто ставав на ту соковиту траву, провалювався і йшов до дна. Але там все ж хтось жив. Бачили, як ночами заводили туди коней. Ті люди дуже добре знали всі ходи й виходи. На непрохідних місцях клали загати із лози. По ним переводили коней і переходили самі. А так як загати прибирали, до й дороги не було. Хто й знаходив ту дорогу, того затягувала болотна рутина. Тому й прозвали це страшне місце Чорними Лозами.
Легенда про поліського Робін Гуда Семена Гаркушу.
Далеко по Сейму розносились звуки музики й пісень кріпацького хору. Це граф Кирило Розумовський - останній гетьман Правобережної України і президент Російської Академії наук справляв бал у своєму замку в Батурині. На бал приїхали знатні пани з усіх навколишніх міст. Був на нього запрошений і граф з селища Вороніж генерал-майор Гудович. Він тільки недавно повернувся із Петербурга, і його місцева знать ще добре не знала.
Гості були дуже задоволені організацією цього вечора. Більш за всіх увагою користувався граф Гудович. Він відрізнявся столичними манерами, цікавими розмовами, гарно танцював. А коли він об'явив, що знає де ховається Гаркуша, і що цей розбійник вже майже в нього в руках, захвату не було меж. Адже Семен Гаркуша був запорізьким козаком, ходив в походи проти турок і татар, брав участь при взятті Очакова та Хаджибея. А зараз він був керівником одного гайдамацького загону. Цей гайдамацький загін робив розбійні набіги на багаті маєтки і цим жили. Одне ім’я Гаркуші наводило страх на багатіїв. Особливо діставалося панам, які жорстоко ставилися до своїх селян. Дії Гаркуші відрізнялися особливим почерком. Він ніколи не допускав кровопролиття. За знущання над підлеглими він мстився по-своєму. Ось таким був його візит до Базилевича – городничого міста Конотопа. Його дружина, яку називали Пурпурихою , була садисткою по натурі. Вона дуже знущалася над підлеглими. І навіть підчинила своїм забаганкам і свого безвольного чоловіка. Однієї ночі Гаркуша разом з друзями , зв’язавши всіх дворових слуг, зайшов до кімнати. Городничий до смерті перелякався, схопився з ліжка, та Гаркуші потрібна була його дружина. Положили Пурпуриху на лаву та й з великим задоволенням висікли її різками. Забрали гроші, інші цінності та й зникли. Ось чому гості батуринського балу були дуже раді звістки про неминуче затримання розбійника. Але яке ж було здивування графа Разумовського, коли він отримав з Воронежа листа від Гудовича із вибаченням за те, що не приїхав на запрошення. В листі Гудович повідомив, що по дорозі його зупинили розбійники, відібрали карету та коней, зняли одяг і закрили в лісовому будиночку і виставили охорону. А через два дні все повернули назад та й відпустили. Тільки тоді всі зрозуміли, що на балу був зовсім на Гудович, а сам Семен Гаркуша.
Гаркушин скарб
Кімната прикрашена рушниками, стоїть мисник, колиска, на підлозі домоткані килимки, входять діти з помічником вихователя, оглядають кімнату. Заходить бабуся (вихователь)
Бабуся Ой, ви вже прийшли! А я чекала-чекала на вас та й вийшла вам гостинців приготувати. Ви мене не забуваєте, частенько приходите до мене, мої маленькі «чомусики». Ви вже встигли розглянути мою кімнату? Ну, як вона вам, сподобалась?
Діти. Сподобалась. Бабусю, а чому у вас багато рушників? У нас вдома жодного такого. А це ж так красиво!
Бабуся. Справді! А ви знаєте, діти, що рушники - це символи українського народу. Вони старовинні обереги дому. Рушники йшли з людиною все життя – від колиски до могили. Народилося немовля, в гості йшли обов’язково зх. Рушником, в армію хлопець йде – проводжають з рушником, одружуючись молодята ставали на рушник, виходили в поле чи справляли обжинки обов’язково з рушником. Зустрічали гостей хлібом-сіллю, який обов’язково знаходився на рушнику, з рушником проводжали в останню путь. Тому-то з такою Любов'ю їх і вишивали і прикрашали свої домівки. Ось ці рушники, якими прикрашали стіни, вікна, портрети, картини називались кілкові. Рушники, які вішали на двері, вікна, мали на кінцях обереги. Ці обереги оберігали людське житло.
А ці рушники звались «божниками», бо прикрашали ними образи. Вони вишивались на найкращому полотні. А давайте розглянемо візерунки на цих рушниках. Кожен має свої візерунки. Кожна господиня, вишиваючи їх, записувала на них свою долю: і радість, і смуток. А який дрібненьких хрестик! Тепер дуже рідко хто так вишиває. А ось ці рушники звуться плечовими, або сватальними, бо подавали їх сватам при зарученні. Їх особливо любовно вишивали дівчата довгими зимовими вечорами. Ще й судженого не знали, тільки долю загадували, мріяли, співали. Давайте й ми заспіваємо пісеньку про рушник
Діти. А цей рушничок не вишитий чому?
Бабуся. Не всі рушники вишивались. Були рушники навіть не відбілені, з цупких ниточок. Такі рушники робили для витирання рук, обличчя. Називались вони утирачі. Не відбілювали й стирачі - рушники для витирання столу, лавок, посуду.
А це, діти, Кролевецькі рушники. Бачите, вони не вишивані вручну. Їх тчуть на Кролевецькій ткацькій фабриці. З давніх-давен славляться Кролевецькі рушники в усьому світі. А в 19936 році, в Парижі, вини удостоєні золотої медалі. Ось погляньте на них: оці ромби означають вогонь, сонце-символ життя. А ось ці квіти – символ прекрасного. Ось ці хвилясті лінії з ромбами – символ річки з берегами. А ось цей двоголовий орел – символ Кролевця і прийшов цей символ до нас з Візантії.
А зараз, діти, порахуйте, скільки в нас рушників висить, лежить.
Скільки божників, кілкових, сватальних? Яку геометричну фігуру мають рушники?
Бабуся. Діти, в кожен рушник вкладена людська праця, їх бережуть, передають з покоління в покоління.
Дитина. Бабусю, а я знаю віршик про рушник.
Бабуся. Справді? А ну розкажи.
Дитина.
Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м'ята.
Десь бджоли загули, всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник.
Так тепло-тепло стало…
Цілую мовчки той рушник,
Що мити вишивала.
Бабуся. Діти, рушник символ людського щастя. Тому батьки дарують його своїм дітям, коли вини йдуть у дорогу власного життя. ( співає «Пісня про рушник»
Дитина. Бабусю, а ось килимки у вас лежать. Які вони красиві, різнокольорові.
Бабуся. Це я сама їх наткала. Збирала свій старенький одяг, рвала його на вузенькі стрічки, а потім їх по ткала. І виткала ось такі веселі килимки, або їх ще можна назвати хідники.
Вони м’які, ногам гарно,якщо по них ходити й тепло. Діти, а скільки килимків? Яку геометричну форму нагадують вони? Який з них більший, який менший? Який найбільший? Який найменший? Як вони розміщені?
Дитина. Ось ці два лежать перед нами прямо, ось цей зліва, а цей з права.
Бабуся. Давайте сядемо на ті килимки, які розміщені справа і зліва, а на тих, що розміщені прямо, давайте потанцюємо (танець)
Бабуся. На підлозі лежить килим. Це речення. З чого складається речення?
Дитина. Речення складається з слів.
Бабуся. Скільки слів у цьому реченні? Назвіть їх. З чого складається слово (З складів)а скільки складів у слові «килим»? назвіть їх. А з чого складаються склади (З звуків). Які є звуки (голосні, приголосні). Назвіть голосні звуки у слові «килим»
(Чути плач дитини)
Бабуся. Ой, у ліжечку проснулась і плаче маленька онучка Оленка. Давайте забавимо її.
(Співають колискову. Розглядають ліжечко)
Дитина. Бабусю, а що це за шафа у вас? А що там знаходиться?
Бабуся. Ця шафа зветься мисником. Тут я зберігаю свій посуд. Ось погляньте. (відкриває шафу)
Дитина. Бабусю, а в нас дома такого посуду немає.
Бабуся. У вас дома, діти сучасний посуд, фарфоровий, а в мене глиняний. Люди з давніх-давен користувалися таким посудом. В кожному селі були свої гончарі, умільці, які саморучно виготовляли такий посуд з глини. Місили глину, а потім на гончарному крузі її крутили. І з допомогою рук у гончарів з кругу виходили ось такі глечики. А потім їх в печі випалювали. В них варили борщ, кашу. А ось такі глечики використовували для зберігання молока. А ось в таких горщиках я варю їжу. Порахуйте, скільки всієї посуди? Скільки горщиків, скільки глечиків?
Бабуся. А тепер я звернуся до вас з великим проханням. Мені треба ще один божник. Вишити його я вже не зможу. Вже очі не ті, та й ви ще маленькі, щоб допомогти мені його вишити, адже спочатку треба навчитись вишивати прості речі. І все ж ви можете мені допомогти. Ви виріжете і наклеїте ось ці квіти на мій божничок.. але роботу треба виконувати ретельно, щоб божничок вийшов красивим. Адже квіти повинні симетрично розташувати. Будьте дуже уважні. А зараз сядьте до столу. (діти сідають за столи)
Ось перед вами рушник, кольоровий папір і ножиці. Спочатку берете кольоровий папір, акуратно згортуєте його по лінії, а потім вирізаєте квіти. Змазуєте клеєм і акуратно наклеюємо на рушник. Дивіться. Щоб квіти лягли прямо, не косо. Зрозуміло?ну давайте виконувати роботу. А колись під час виконання колективних робіт завжди співали. Тож давайте працювати з піснею
(діти співають і виконують роботу)
Бабуся. Ось який гарний божничок ви для мене зробили. Спасибі вам, мої маленькі друзі. А ось і вам від мене подарунок (вносить пиріжки)